Nirvana

Nirvana  — американський рок-гурт, створений вокалістом та гітаристом Куртом Кобейном та басистом Крісом Новоселічем в Абердині, штат Вашингтон, в 1987 році. У складі колективу змінилися кілька барабанщиків; довше за всіх з гуртом грав ударник Дейв Ґрол, який прилучився до Кобейна та Новоселіча в 1990 році.  В 1989 році Nirvana стала частиною сієтлської музичної сцени, випустивши на інді-лейблі Sub Pop дебютний альбом Bleach. Після підписання контракту з великим лейблом DGC Records Nirvana отримала несподіваний успіх з піснею «Smells Like Teen Spirit» зі свого другого альбому Nevermind, випущеного в 1991 році. Згодом Nirvana увійшла в музичний мейнстрім, популяризувавши піджанр альтернативного року, названий гранджем. Курт Кобейн зробився в очах ЗМІ не просто музикантом, а «голосом покоління», а Nirvana стала флагманом «покоління Х». У 1993 році вийшов третій та останній студійний альбом гурту, In Utero, композиції з якого в музичному плані сильно відрізнялися від попередніх робіт колективу.  Недовга, але яскрава історія гурту перервалася у зв'язку зі смертю Курта Кобейна 5 квітня 1994 року, але в наступні роки популярність команди лише зростала. У 2002 році незавершений демо-запис пісні «You Know You're Right», над якою гурт працював незадовго до смерті Кобейна, зайняв перші рядки світових хіт-парадів. З часу виходу дебютного альбому записи Nirvana були продані в кількості більше 90 мільйонів екземплярів у всьому світі. 

 Історія гурту

Курт Кобейн та Кріс Новоселіч вперше зустрілися в Абердінській середній школі (англ. Aberdeen High School), але, за словами Кобейна, довгий час не спілкувалися. Вони стали друзями, часто відвідуючи репетиційну базу гурту Melvins. Кобейн хотів разом з Новоселічем створити власний музичний гурт, але Кріс довго не погоджувався. Через три роки після знайомства Кріс нарешті послухав запис Fecal Matter, першого проекту Кобейна, і запропонував Курту почати грати разом. Першим барабанщиком гурту став Боб МакФедден, що покинув колектив вже через місяць. Взимку 1987 року Кріс і Курт найняли ударника Аарона Буркхарда. Спочатку тріо виконувало композиції Fecal Matter, але незабаром музиканти почали писати новий матеріал

Через кілька місяців Буркхард пішов з гурту, і його тимчасово замінив учасник The Melvins Дейл Кровер. За його участю були зроблені перші демозаписи. Кровера незабаром змінив новий барабанщик Дейв Фостер. За перші місяці існування гурт змінив кілька назв: «Skid Row», «Pen Cap Chew», «Bliss Throad Oyster», «Windowpane» і «Ed Ted Fred». Зрештою, на початку 1988 року учасники зупинилися на назві Nirvana, яку, як говорив Кобейн, було вибрано, оскільки він «думав про назву, яка була б гарною, приємною або милою, замість грубої, брудної панк-рок назви, на кшталт Angry Samoans(англ.)укр.». Перший їх виступ під цим ім'ям відбувся в березні того ж року. Через пару місяців з'явився і постійний ударник Чед Ченнінг.

Перші випуски пластинок

Першою офіційною платівкою Nirvana став сингл «Love Buzz», що вийшов 1988 року. У червні 1989 року гурт випустив свій перший альбом Bleach на лейблі Sub Pop. Альбом спродюсував Джек Ендіно(англ.)укр.. У звучанні Bleach відчувався сильний вплив гуртів The Melvins, Mudhoney(рос.)укр. та таких відомих рок-колективів 1970-х років, як Black Sabbath та Led Zeppelin. 22 червня 1989 року Nirvana відправилася у велике американське турне, виступивши в 26 містах. 2001 року Новоселіч розповів в інтерв'ю журналу Rolling Stone, що, сидячи в своєму фургончику під час цього турне, гурт слухав касету, на одній стороні якої був записаний альбом команди The Smithereens(англ.)укр., а на іншій — альбом гурту Celtic Frost, що грав в жанрі блек-метал, і що, можливо, ця комбінація теж сильно вплинула на їхню гру. Bleach одразу став найпопулярнішим альбомом на невеликих радіостанціях американських коледжів (особливо на KCMU(англ.)укр., радіостанції Вашингтонського університету(рос.)укр.).  Гроші на запис альбому, в сумі 606 доларів і 17 центів, дав Джейсон Еверман. З Кобейном його познайомив Ділан Карлсон(рос.)укр., а Ченнінга Еверман знав з п'ятого класу. Еверман став проводити вільний час з гуртом, і, коли музикантам знадобилися гроші на запис Bleach, він, пропрацювавши до того часу кілька літніх сезонів рибалкою на Алясці, легко позичив їм необхідну суму. На обкладинці альбому, у списку музикантів, що брали участь в записі, зазначено: «Джейсон Еверман — гітара», хоча сам Еверман в записі участі не приймав. Пізніше Кріс Новоселіч розповідав, що учасники Nirvana «хотіли, щоб Еверман відчув себе в гурті своїм». Після завершення запису Еверман ненадовго залишився в складі команди в якості другого гітариста, але пішов після першого американського турне. Згодом він грав на бас-гітарі в гурті Soundgarden, а пізніше приєднався до колективу Mind Funk(англ.)укр.. Гроші за альбом Nirvana так йому і не повернула.
В кінці 1989 року Кобейн зазначив в інтерв'ю, що музика гурту змінюється: «Наші перші пісні були по-справжньому злими… Але з часом вони стають попсовішими та попсовішими в той час, як я стаю все щасливішим та щасливішим. Тепер в піснях йдеться про конфлікти у відносинах, емоціях по відношенню до інших людей». На початку 1990 року Nirvana почала працювати над матеріалом для нового альбому з продюсером Бутчом Вігом(рос.)укр. на Smart Studios в Медісоні, штат Вісконсин. Під час студійної роботи Курт і Кріс вирішили, що Чед — не той барабанщик, який потрібен гуртові; сам Ченнінг висловлював невдоволення тим, що він майже не впливав на процес написання пісень. В результаті Чед покинув гурт. Кілька тижнів на барабанах грав Дейл Кровер з The Melvins, після чого його замінив ударник гурту Mudhoney Ден Пітерс. З ним Nirvana записала пісню «Sliver», яка 1990 року вийшла в якості синглу. Через кілька тижнів Базз Озборн з The Melvins познайомив Курта та Кріста з Дейвом Гролом, який тоді грав у вашингтонській хардкор-команді Scream, яка розпалася у вересні 1990 року. Через кілька днів після приїзду Грола в Сієтл Курт і Кріс влаштували йому прослуховування, і, як згодом говорив Новоселіч, «через дві хвилини знали, що він був підходящим барабанщиком».

Успіх

 Після роботи на Smart Studios(англ.)укр. Nirvana вирішила підшукати мейджор-лейбл. Слідуючи рекомендаціям Кім Гордон(рос.)укр. з Sonic Youth, гурт в 1990 році підписав контракт з DGC Records та почав записувати свій наступний альбом Nevermind. Лейбл запропонував команді кілька продюсерів на вибір, але Nirvana зажадала Бутча Віга. Цього разу музиканти вирішили записуватися не в Медісоні, а відправитися на студію Sound City(англ.)укр., розташовану в районі Лос-Анджелеса Ван-Найс(англ.)укр.. За два місяці роботи в студії Nirvana створила безліч пісень. Деякі з них, такі як «In Bloom» та «Breed», були присутні в репертуарі гурту кілька років, в той час як інші, наприклад, «On a Plain» і «Stay Away», ще не мали закінчених текстів. Після завершення запису Віг і учасники гурту почали мікшування, однак безпосередньо запис матеріалу зайняв занадто багато часу, в результаті чого створені в поспіху мікси були полічені незадовільними. Nirvana запросила Енді Воллеса(англ.)укр., мікшера гурту Slayer, щоб він зробив фінальне зведення. Після виходу Nevermind учасники гурту висловили невдоволення «відполірованим» звуком, який надав альбому Воллес.

Спочатку менеджери DGC Records планували продати 250 тисяч примірників Nevermind, тобто забезпечити приблизно той же рівень продажів, що і для альбому Goo(рос.)укр. гурту Sonic Youth. Однак перший сингл з альбому, «Smells Like Teen Spirit», дуже швидко став популярним, головним чином завдяки тому, що кліп на цю пісню часто показували на MTV. Під час турне в кінці 1991 року музиканти Nirvana почали помічати, що квитки на їхні виступи стрімко розкуповувалися, тележурналісти регулярно з'являлися на всіх концертах, а «Smells Like Teen Spirit» постійно грала майже на всіх радіостанціях та музичних каналах. До різдва 1991 року Nevermind в Америці продавався по 400 тисяч примірників на тиждень. 11 січня 1992 року він досяг першого місця в чартах Billboard, змістивши альбом Dangerous Майкла Джексона. Платівка також очолила чарти багатьох країн у всьому світі. У той місяць, коли Nevermind досяг першого місця, Billboard заявив: «Nirvana — це один з тих рідкісних гуртів, у яких є все: визнання критиків, повага музичної індустрії, поп-привабливість та значна коледж-альтернативна основа».  У лютому 1992 року після великого турне по країнах тихоокеанського басейну Кобейн одружився на лідері рок-гурту Hole Кортні Лав. 18 серпня того ж року у них народилася дочка Френсіс Бін Кобейн. Посилаючись на втому, учасники гурту вирішили не проводити ще один тур по Америці в підтримку Nevermind. Замість цього вони дали лише кілька концертів в тому ж році. Через кілька днів після народження Френсіс Бін Nirvana провела одне з кращих своїх виступів у якості хедлайнера на фестивалі Редінг в Англії. На той момент ходили чутки про погане здоров'я Кобейна і про можливий розпад гурту. Заради жарту Курта ввезли на сцену на інвалідному візку, після чого він піднявся і приєднався до інших членів колективу, зігравши на концерті велику кількість пісень, як старих, так і зовсім нових.
Менш ніж через два тижні Nirvana виступила на MTV Video Music Awards(рос.)укр. Керівництво MTV хотіло, щоб гурт зіграв «Smells Like Teen Spirit», але музиканти побажали виконати нову пісню, яка називалася «Rape Me» (рос. Згвалтуй мене). Керівники MTV були незадоволені піснею, так як, за словами продюсера шоу Емі Фіннерті, вони вирішили, що в тексті йдеться про них.
Вони наполягли на тому, що Nirvana не гратиме «Rape Me», пригрозивши, що не дадуть гурту виступити на шоу і перестануть показувати їх кліпи по MTV. Після напружених суперечок MTV та Nirvana домовилися, що гурт зіграє пісню «Lithium» з останнього на той момент синглу. Коли Nirvana почала виступ, Курт несподівано зіграв та заспівав свій початок з «Rape Me», після чого заграла «Lithium». Ближче до кінця пісні Новоселіч, незадоволений тим, що його підсилювач перестав працювати, підкинув бас-гітару в повітря для драматичного ефекту, але не зміг її зловити, і вона вдарила його по голові. Кріс впав зі сцени, мало не втративши свідомість, потім піднявся і вибіг зі студії. У цей час Кобейн розбивав апаратуру, а Грол схопив мікрофон та почав кричати: «Гей, Ексл!» (англ. Hi, Axl!), маючи на увазі вокаліста гурту Guns N' Roses Ексла Роуза, з яким у Nirvana вийшла невеличка сварка перед виступом.  У грудні 1992 року Nirvana випустила збірку раритетних записів та бісайдів під назвою Incesticide. Багато радіозаписів та ранніх невиданих матеріалів гурту ходило по руках, і метою випуску альбому була боротьба з такими піратськими підробками.

Останні місяці та смерть Кобейна

Для запису альбому 1993 року In Utero гурт запросив продюсера Стіва Альбіні, який вже отримав популярність завдяки своїй роботі над альбомом Surfer Rosa гурту Pixies. Nevermind здобув визнання у аудиторії, яка в більшості своїй не мала поняття про тих альтернативних, невідомих та експериментальних музикантів, яких Nirvana вважала своїми попередниками. Тому запрошення Альбіні виглядало добре обдуманим ходом учасників Nirvana, бажаючих, щоб альбом звучав грубо, сиро і без зайвої обробки. До прикладу, в одній з пісень, іронічно названої «Radio Friendly Unit Shifter», чується тривалий різкий звук фідбеку. Однак Кобейн підкреслював, що звучання Альбіні — якраз те, про яке він завжди мріяв: «натуральний» звук без зайвих накладень та студійних ефектів. Студійні сесії з Альбіні були короткими, але вельми насиченими та продуктивними: альбом був записаний та зведений протягом двох тижнів на студії Pachyderm в місті Каннон-Фолс. Його виробництво обійшлося в 25 тисяч доларів.
Через кілька тижнів після запису альбому журнали Чикаго Триб'юн та Ньюсвік надрукували інформацію про те, що керівництво DGC Records не задоволено записаним матеріалом і може відмовитися від його випуску. В результаті шанувальники вирішили, що на вільну творчість групи впливають боси лейблу. Хоча чутки про відмову DGC випускати альбом були недостовірними, учасники Nirvana дійсно були не згодні з деякими музичними рішеннями

Альбіні, які він прийняв при мікшуванні альбому. Зокрема, вони вважали, що продюсер занадто сильно приглушив частоти бас-гітари. Кобейн також вважав, що «Heart-Shaped Box» і «All Apologies» не звучать «ідеально». Довгий час продюсував R.E.M. Скотт Літт був запрошений для скорочення цих двох пісень. В результаті були додані додаткові інструменти та бек-вокал.
n Utero дебютував в хіт-параді Billboard 200 у вересні 1993 року, зайнявши там перше місце. Крістофер Джон Фарлі в своєму огляді альбому в журналі Time писав: «Незважаючи на те, що фанати альтернативної музики боялися, Nirvana не пішла в мейнстрім, хоча цей потужний новий альбом може ще раз змусити мейнстрім піти у Nirvana». Однак, будучи комерційно успішним, альбом все ж не досяг успіху Nevermind. Восени група вирушила у перший великий тур по США за два роки. Для його проведення Nirvana запросила в якості другого гітариста Пета змиритися з панки-гурту Germs.  У листопаді 1993 року Nirvana разом зі Сміром виступали на акустичному концерті MTV Unplugged. Гурт зіграв лише два своїх хіта — «All Apologies» і «Come As You Are». Грол пізніше сказав: «Ми знали, що не будемо робити акустичну версію „Teen Spirit“… це було б жахливо безглуздо». Серед пісень були також кілька відносно маловідомих, наприклад, три композиції гурту Meat Puppets, яка приєдналася до Nirvana для їх виконання. У той час як репетиції були проблематичними, продюсер MTV Unplugged Алекс Колетт сказав, що сам виступ пройшло достатньо добре, кожна пісня була записана з першої спроби. Сам концерт тривав менше години, що було нехарактерно для звичайних unplugged-виступів. Після виконання заключної пісні (кавер-версії «Where Did You Sleep Last Night?» Лідбеллі) Колетт попросив групу зіграти на біс, однак Кобейн відмовився. Колетт згадував згодом: "Курт сказав: "Я не зможу перевершити цю останню пісню «. І, коли він вимовив це, я відступив. Бо знав, що він правий». Виступ гурту вперше показали на MTV 14 грудня 1993 року.  На початку 1994 року команда вирушила на гастролі до Європи. Після концерту 1 березня в залі Terminal Eins в Мюнхені Кобейн захворів бронхітом та важким ларингітом. Наступне шоу, яке повинно було відбутися в тому ж залі на наступну ніч, відклали. Вранці 4 березня в Римі Кортні Лав знайшла Кобейна без свідомості у кімнаті готелю, і його відвезли в лікарню. Пізніше доктор на прес-конференції заявив, що Кобейн прийняв прописаний йому рогіпнол та велику дозу алкоголю. Гастролі, включаючи численні концерти в Великої Британії, остаточно скасували.  У такі тижні давня залежність Кобейна від героїну знову дала про себе знати. Його вмовили відправитися в реабілітаційну клініку. Через кілька днів він переліз через огорожу клініки та полетів на літаку в Сієтл. У п'ятницю 8 квітня 1994 року Кобейна знайшли мертвим в його будинку в Сієтлі: офіційно вважається, що він вистрілив собі в рот з дробовика. Гурт розпався. 

Випуски пластинок після смерті Курта Кобейна  

 

Кілька альбомів Nirvana були випущені вже після смерті Кобейна. Перший з них, MTV Unplugged in New York, вийшов в листопаді 1994 року та містив повністю записаний виступ гурту на акустичному концерті MTV Unplugged 1993 року. Через два тижні після його виходу була випущена відеозбірка виступів Nirvana під назвою Live! Tonight! Sold Out!!. Курт сам відбирав значну частину відеоматеріалу для нього: туди увійшли багато записів, зроблених під час турне в підтримку альбому Nevermind. Спочатку MTV Unplugged планували випустити разом з другим диском, на якому містився б матеріал з «електричних» концертів групи — на противагу акустичному виступу. Однак решта членів колективу змушені були скасувати своє рішення, оскільки не знайшли тоді в собі сил працювати з записами померлого Кобейна. Диск із записами живих виступів команди все ж побачив світ в жовтні 1996 року під назвою From the Muddy Banks of the Wishkah.  У серпні 1997 року на присвяченому музичним новинам сайті Wall of Sound з'явилася інформація про те, що Грол і Новоселич працюють над збірником раритетних записів Nirvana. через чотири роки лейбл гурту оголосив, що збірник повністю готовий та вийде у вересні, через десять років після випуску альбому Nevermind. Однак перед самою датою виходу бокс-сету Кортні Лав добилася судової заборони на його випуск та подала позов до суду на Новоселича та Грола, звинувативши їх в

незаконному використанні творів Курта. Почався затяжний судовий процес за право володіння музичним спадком Курта Кобейна, що продовжився більше року.  Основна суперечка розгорілася навколо невиданої раніше пісні «You Know You're Right», останньої студійної роботи гурту. Грол і Новоселич хотіли включити її в збірник, тим самим випустивши всі раритетні записи за один раз. Однак Лав оскаржила цей намір, заявивши, що ця пісня важливіше записів, зазвичай званих раритетними, і її слід видати на збірнику кращих робіт групи. Судові суперечки тривали більше року, і в результаті сторони прийшли до компромісу: було вирішено, не відкладаючи, випустити диск з кращими піснями гурту(включаючи і «You Know You're Right»). Диск називався просто — Nirvana. Лав погодилася віддати касети з демозаписи Кобейна для використання матеріалу у збірнику.  Збірник Nirvana вийшов 29 жовтня 2002 року. Крім пісні «You Know You're Right», в альбом були включені хіти з усіх трьох студійних альбомів, а також деякі альтернативні версії знайомих пісень. Збірник With The Lights Out був випущений в листопаді 2004 року. Збірка включала в себе безліч ранніх демозаписів Кобейна, зйомок репетицій та записів живих виступів з різних періодів історії колективу. Вибрані композиції збірки були видані окремим альбомом під назвою Sliver: The Best of the Box восени 2005 року. Компакт-диск містив дев'ятнадцять композицій із збірки та три раніше невиданих записів, включаючи версію пісні «Spank Thru» з демозаписи 1985 року ранньої групи Кобейна Fecal Matter. В інтерв'ю Джиму Де Рогатісу, Лав розповіла про незліченні записи репетицій, демо- і просто домашніх записів (багато з яких Курт робив прямо у власній спальні), що залишилися після смерті Кобейна.  У квітні 2006 року Лав оголосила про своє рішення продати за 50 мільйонів доларів 25 відсотків, із приналежних їй, пісень Nirvana. Покупцем став Ларрі Местель, колишній виконавчий директор «Virgin Records» та нинішній голова видавництва «Primary Wave Music Publishing». Щоб попередити занепокоєння шанувальників з приводу комерціалізації спадщини групи, що вважається незалежною, Лав звернулася до них із запевненнями, що права на музику не будуть просто продані тому, хто дасть більшу ціну. У своєму зверненні Лав написала: «Ми залишимося вірними духу Nirvana і будемо дуже розбірливими при передачі музики в нові руки».  2006 року Live! Tonight! Sold Out!! був перевиданий на DVD; повна необрізаних версія MTV Unplugged in New York вийшла на DVD 2007 року. Live at Reading, виступ групи 1992 року на фестивалі Редінг в Англії, був випущений на Компакт-диск та DVD в листопаді 2009 року. Перший альбом Nirvana Bleach був перевиданий 2009 року на CD і вінілі, через 20 років після виходу оригінального видання. Крім заново зведених пісень, на альбомі була присутня композиція, яка раніше не випускалася - запис концерту групи 9 лютого 1990 року в Pine Street Theatre, Портленд, Орегон. У вересні 2011 року було випущено ювілейне видання Nevermind, присвячене 20-річчю з дня виходу альбому.

  Музичний стиль 

Курт Кобейн описував раннє звучання гурту як «копіювання Gang Of Four та Scratch Acid». Коли Nirvana записувала Bleach, Кобейн вирішив, що їм потрібно було відповідати очікуванням Sub Pop в плані гранж-звучання; це пригнічувало його бажання писати більш легкі пісні.  Кобейн прагнув створити суміш важкого та легкого звучання. Він говорив: «Я хотів бути схожий на Led Zeppelin, грати екстремальний панк-рок та робити повільні поп-пісні». Коли після запису Bleach Курт почув альбом Surfer Rosa гурту Pixies (вийшов в 1988 році), то відчув, що на ньому був саме той звук, якого він хотів домогтися, але не міг, намагаючись грати більш важкі гранж-пісні. Подальша популярність The Pixies переконала Кобейна в необхідності слідувати своїм музичним інстинктам.  Nirvana в своїх піснях використовувала різкі переходи від повільного, тихого звуку до гучного. Незадовго до смерті Кобейн говорив, що гуртові набридла одноманітна формула написання музики, але в той же час висловлював думку, що учасники колективу навряд чи були достатньо вправні, щоб пробувати що-небудь інше. Стиль гри Кобейна на ритм-гітарі, який грунтувався на павер-акордах, низьких рифах і недбалої грі правою рукою, містив у собі ключові компоненти пісень гурту. Кобейн часто грав риф куплета пісні в чистому тоні, потім подвоював його з дисторшн-гітарою, повторюючи вже зіграну частину. Він рідко виконував гітарні соло, які у нього являли собою легкі варіації головної мелодії пісні. Його соло в більшості своїй були засновані на блюзі та звуці розстроєної гітари.  Гра на барабанах Грола «підняла звук Nirvana на новий, більш енергійний рівень». Азеррад, біограф гурту, пише, що «могутня гра Грола підняла рівень гурту на вищу планку, як у

візуальному плані, так і в музичному», відзначаючи, що «хоча Дейв і грає на барабанах дуже жорстко, він достатньо музикальний — неважко визначити, яку пісню він грає, навіть якщо йому ніхто не акомпанує».  Під час живих виступів Кобейн та Новоселіч завжди настроювали свої гітари на лад E flat. Кобейн якось сказав: «Ми граємо так сильно, що не встигаємо налаштовувати наші гітари». У гурту була звичка трощити апаратуру після концертів. Новоселіч говорив, що він і Кобейн створили цю «фішку», щоб швидше піти зі сцени. Кобейн заявив, що все це почалося як вираз його негативних емоцій, які з'являлися через те, що вони з Чедом Ченнінгом робили помилки під час концертів.


Написання пісень та тексти  

Музичну основу кожної пісні, манеру виконання та тексти створював Кобейн. Зазвичай він складав мелодії за допомогою акустичної гітари. Він підкреслював, що Новоселіч і Грол «відігравали велику роль у прийнятті рішень щодо того, наскільки довгою і зі скількох частин повинна бути пісня. Тому я не люблю, коли мене вважають єдиним автором пісень». На запитання, яку частину композиції він пише першої, Кобейн відповів: «Я не знаю. Я правда не знаю. Напевно, я починаю з куплета, а потім переходжу до приспіву».  Зазвичай Кобейн писав слова для пісень за кілька хвилин до того, як записувати їх у студії. Він говорив: «Коли я пишу пісню, слова для мене найменш важливі. У моїй пісні можуть перетинатися дві або три різні теми, а назва може абсолютно нічого не означати». 1993 року в інтерв'ю журналу Spin Кобейн сказав, що йому «глибоко по фігу», про що говориться в словах до пісень з альбому Bleach, в той час як слова до пісень з Nevermind були взяті з написаних ним за два роки віршів, які він нарізав та вибрав найбільш вподобані рядки. Що стосується останнього альбому In Utero, Кобейн заявляв, що тексти були «більш сфокусовані на певних темах».

Вплив 

 

Стівен Томас Ерлевайн, музичний критик сайту Allmusic.com, писав, що до Nirvana «альтернативна музика не сприймалася всерйоз великими звукозаписними компаніями». Після випуску Nevermind «все помінялося, незрозуміло, до гіршого або до кращого». Успіх Nevermind не лише зробив гранж популярним, але і показав «культурний та комерційний потенціал альтернативного року в цілому». В інших гуртів були хіти і раніше, але, за словами Ерлевайна, саме Nirvana «назавжди зламала бар'єри» між світом альтернативного року та популярної музики. Ерлевайн також зазначає, що прорив Nirvana «не знищив андеграунд», а «прочинив його» для слухачів. 1992 року Джон Парелес, журналіст The New York Times, писав, що після прориву Nirvana звукозаписні компанії зацікавилися групами, граючими альтернативну музику. Представники компаній укладали з ними угоди та намагалися швидко досягти мейнстріму.  Ерлевайн стверджує, що прорив Nirvana «популяризував так зване Покоління X та культуру нероб». Одразу ж після смерті Кобейна про фронтменом Nirvana

заговорили як про «голосі покоління», хоча він сам за життя заперечував цей ярлик. Через десять років після смерті Кобейна Ерік Олсен з новинного каналу MSNBC писав: «За минуле десятиліття Кобейн, маленький, кволий, але привабливий чоловік по життю, став абстрактною іконою Покоління X, на яку багато хто дивиться, як на останню справжню рок-зірку […] месія та мученик, кожний вислів якого було розтягнули та аналізувати».  Багато музичні групи та виконавці не раз стверджували, що Nirvana зробила великий вплив на їхню творчість і на їх рішення почати займатися музикою. серед них Limp Bizkit], Джаред Лето з 30 Seconds to Mars, Seether[88], Flyleaf та інші]. Тім Рітчі, музичний директор Radio National, порівнюючи творчість Sex Pistols та Nirvana (тим самим порівнюючи кульмінації панки-руху та грандж-руху відповідно), писав, що «вплив Nirvana набагато більше Sex Pistols», оскільки Nirvana не просто справила вплив на музикантів, вона вплинула на весь мейнстрім в цілому. Крейг Метьесон, автор двох книг про підйом австралійської інді-сцени в 90-ті роки, писав (як і Ерлевайн), що головна заслуга Nirvana полягає в тому, що вона прибрала бар'єри між корпоративними лейблами та інді-музикою.